"Моя мама все життя працювала з дітьми, допомагала людям. Вона просто не захотіла зрадити Україну. І за це її викрали, катували і засудили," — розповідає Аксім’я Бобруйко, донька незаконно ув'язненої Бараневської Ольги Анатоліївни.

Ольга Бараневська, 1963 року народження, педагог за освітою, вихователька дитсадка після окупації Мелітополя в лютому 2022 року залишилась у місті доглядати за старенькими батьками. Працювати під контролем окупаційної влади відмовилась, залишаючись вірною Україні.

У травні 2024 року, коли Ольга поверталась додому з відвідин бабусі, її викрали. Біля будинку залишився велосипед із продуктами, а сама вона зникла. За кілька днів її на короткий час привели додому під конвоєм окупантів, щоб забрати інсулін — жінка має діабет першого типу. Тоді вона пошепки сказала сусідці: "На мене не чекайте."

Найстрашніше почалося згодом. У липні 2024 року Ольгу та її цивільного чоловіка вивезли вночі за межі міста. Їм наділи на голови мішки, вручили пакет із невідомим вмістом — ймовірно, вибухівкою — і залишили в полі. Потім викликали окупаційну поліцію, яка "оформила" їх за порушення комендантської години та "зберігання вибухових речовин". Обох доставили до відділку поліції у Мелітополі, оштрафували і відпустили.  Після обіду Ольга з чоловіком просто взяли таксі та повернулися до бабусі.

Та на цьому їх переслідування не закінчилося. Адже того ж вечора Ольгу знову затримали — цього разу просто на вулиці, коли вона пішла купити хліба. Її помістили в тимчасове утримання при поліцейській дільниці в смт Веселе. Протягом кількох тижнів Ольгу утримували в нелюдських умовах, переміщуючи між різними тимчасовими місцями утримання, без змоги передавати речі або медикаменти.

Згодом її етапували у СІЗО в Донецьку. Саме там стан її здоров’я різко погіршився: через постійне недоїдання і жорстокі умови утримання у жінки загострився діабет, розвинувся гострий холецистит. Вона втратила понад 20 кг ваги, скаржилась на постійні болі, запалення органів і незаживаючі рани на ногах. Медичної допомоги вчасно так і не надали.

"В останніх листах вона писала, що її щоки ніби відділилися від очей. Це була пряма вказівка на те, що вона втратила критичну вагу. Вона розповідала завуальовано про тортури, щоб не наразити себе на ще більшу небезпеку," — каже Аксім’я.

Захист Ольги спочатку вів державний адвокат, який діяв в рамках своїх повноважень, не більше. Напередодні першого суду в листопаді 2024 року донька знайшла приватного адвоката, яка почала боротися за Ольгу, хоча й стикалась із постійними перешкодами. Апеляція, подана у лютому 2025 року, фактично не змінила ситуації: Ольгу засудили до шести років позбавлення волі за вигаданим обвинуваченням у "розповсюдженні вибухових речовин" (ст. 222 ч.1 КК РФ).

Справжні мотиви переслідування Ольги очевидні для її родини: вона не квапилася отримати російського паспорта, продовжувала отримувати українську зарплатню, підтримувала зв'язок із рідними в Україні, переказувати на українську територію кошти, регулярно донатила.

“Син маминого чоловіка пішов у Мелітополі подавати заяву про зникнення батька, бо ми не могли цього зробити самі. Врешті-решт він знайшов спільну мову зі слідчими, і вони сказали, що всі, у кого є родичі в Україні, мають повністю відмовитися від будь-якого зв’язку, а переказувати гроші взагалі заборонено”, - пригадує Аксім’я.

Нині Ольга перебуває в колонії №144 у Мелітополі. Через діабет і наслідки катувань її стан залишається тяжким. Вона стоїть у черзі на операцію з видалення жовчного міхура, але строки невідомі. Лише завдяки приватній допомозі родині вдавалося організувати мінімальну підтримку у вигляді передач через знайомих, доки жінка була в Донецьку, нині ж, у Мелітополі, передавати будь-що Ользі заборонено. 

Родина Ольги Бараневської звернулась до української поліції, Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу та міжнародних організацій. Але досі офіційного підтвердження полону з боку Червоного Хреста отримати не вдалося.

‍

Публікація підготовлена за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine.

Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.