Об’єднання родичів політв’язнів Кремля вітає проведення обміну 23 травня, внаслідок якого вдалося звільнити 120 цивільних громадян України з незаконного російського утримання. Це важливий крок: “обміни” залишаються одним з небагатьох дієвих механізмів порятунку наших громадян з ворожих тенетів.

Ми неодноразово закликали Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими збільшити частку цивільних, що звільняються через “обміни”. Адже з 2022 року цивільні складали частку лише у 5% від загальної кількості врятованих. Цього разу частка цивільних серед звільнених — удвічі більша, ніж зазвичай.

Списки звільнених цивільних досі не були оприлюднені офіційно. Ми отримали один із варіантів з неофіційних джерел — не маємо підтвердження його достовірності, але після перевірки змушені констатувати: серед звільнених немає жодної особи зі списків Об’єднання, які ми регулярно передаємо державі. У них — сотні імен. Йдеться як про осіб, незаконно ув’язнених ще до повномасштабного вторгнення — починаючи з 2014 року (дехто перебуває за ґратами вже понад десять років), так і про тих, кого позбавили свободи після 24 лютого 2022-го. Ми докладаємо значних зусиль для пошуку та верифікації цих людей, документуємо воєнні злочини, скоєні проти них, розповідаємо їхні історії на наших платформах. Їхні родичі надають нам свідчення та отримують правову допомогу в межах боротьби за звільнення близьких.

Ми переконані: тривалість утримання має бути одним з ключових критеріїв для пріоритетного звільнення.

Напередодні обміну «1000 на 1000» ми вкотре передали списки і звернули увагу також на категорії, які мають звільнятися в першу чергу згідно з міжнародним гуманітарним правом:
– важкохворі,
– люди похилого віку,
– жінки.

Ми не маємо інформації про те, чи враховувалися ці або інші фактори під час визначення та узгодження списків. Але ми точно знаємо: починаючи з 2024 року Російська Федерація запровадила нову практику — незаконно затримувати та утримувати громадян України у спеціалізованих центрах для іноземців. Ідеться не про осіб, пов’язаних із війною, а про тих українців, які постійно чи тимчасово проживали на території РФ. Їм нав’язують включення до обмінного фонду — попри те, що вони не мають жодного стосунку до збройної агресії проти України.

Серед них — особи, в яких закінчився термін дії документів на проживання, або ті, хто вже відбув покарання за кримінальні правопорушення. Частину з них Росія примусово утримує у так званих спецустановах для іноземців — «депортаційних центрах» — навіть після завершення строку покарання або без судового вироку взагалі.

Їхнє подальше утримання не має жодного правового обґрунтування. Багатьом відмовляють у виїзді, не оформлюють документів, чинять психологічний та фізичний тиск, змушуючи писати заяви про згоду на включення до “обміну”. Зокрема, таких громадян змушують звертатися до Уповноваженого з прав людини РФ із проханням додати їх до обмінних списків.

Нам відомо, що Росія змушувала писати подібні заяви щонайменше з осені 2024 року — готуючи основу для включення цих осіб до “обмінів” замість справжніх жертв агресії. Таким чином РФ створює штучний "ресурс" для торгу, перетворюючи депортаційні центри на інструмент політичного шантажу.

Ми поки не маємо підтверджень, щодо “обміну” 23 травня могли бути включені непричетні до війни особи. Але відомо, що РФ системно лобіює включення таких людей до списків. Це підриває правові основи обмінного механізму, який має застосовуватися виключно до жертв збройної агресії — цивільних, переслідуваних за українську ідентичність, позицію чи громадську діяльність. Щоб “обмін” стався, українські військові — ризикуючи життям — беруть у полон ворога. За кожного російського полоненого Україна платить кров’ю. Це непоправна ціна. Тому обміни мають залишатися обмеженим, цілеспрямованим інструментом — лише для звільнення тих, хто став жертвою війни.

Разом із тим, і ті громадяни України, яких Росія утримує в так званих депортаційних центрах, мають бути негайно звільнені — через незаконність їх утримання та використання як заручників. Вони мають бути звільнені без жодних умов і без включення до обмінних списків. Це — прямий обов’язок Російської Федерації.

Саме тому у 2025 році Об’єднання ініціювало пошук юридичних механізмів повернення громадян, які незаконно утримуються у спецустановах РФ — не через обмін, а через дипломатичні та правові інструменти.

За нашою ініціативою відбувається опрацювання відповідних рішень в Офісі Президента України та Координаційному штабі.

Україні потрібна держава-покровителька

У ситуації, коли в РФ відсутні українські консульства, наші громадяни залишаються беззахисними. Особливо увʼянені за політичними мотивами, а також утримувані у “депортаційних центрах” не у звʼязку з війною. Згідно з Женевськими конвенціями, держава-покровителька — це третя країна, яка бере на себе захист інтересів громадян України:
– моніторить умови утримання,
– забезпечує доступ до родичів, адвокатів, медиків,
– домагається звільнення.

Міністерство закордонних справ України має невідкладно ініціювати впровадження цього механізму. 

Ми усвідомлюємо, в яких умовах працює перемовна група

Російська Федерація діє як держава-шантажистка. Вона нав’язує Україні свої списки, ігноруючи наші, або передає узгоджений нею перелік в останній момент — без можливості перевірки, верифікації та реагування зі сторони країни.

У таких умовах, ми впевнені, наша перемовна група може опинятися перед важким вибором: погодитися на неприйнятні умови обміну — або відмовитися — і наразитися на тиск, звинувачення в "зриві" процесу, дискредитацію на міжнародному рівні та поширення брехливих наративів про "небажання повертати своїх". Ми це розуміємо.

Але також розуміємо інше: якщо в обмінах знову й знову немає пріоритетних категорій — важкохворих, жінок, людей похилого віку, довгостроково ув’язнених — це створює глибоку недовіру.

У цій ситуації ми закликаємо Офіс президента України та Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими до публічної відкритості щодо процесу обміну. Суспільство має право знати, хто саме був звільнений, за якими принципами формувався список, чи були враховані передані нами дані, а також — чи справді обмін відбувався без урахування пріоритетних категорій: важкохворих, жінок, людей похилого віку та цивільних, незаконно ув’язнених до 2022 року.

Прозорість рішень у таких чутливих процесах є запорукою суспільної довіри. А довіра — це найцінніше, що ми маємо у спільній боротьбі.

‍
Фото, використане в колажі: Сергій Окунєв.