"Мій брат не терорист. Він просто вірив у свою країну," – зі сльозами говорить Валерія Відлацька. Її молодшого брата, Владислава Відлацького, 2004-го року народження, російські окупанти викрали в окупованому Мелітополі ще в травні 2023 року. З того часу його життя – це низка незаконних перевезень, фіктивних звинувачень і відсутності справедливості. 

На момент повномасштабного вторгнення Владиславу було лише 17. Він був студентом Таврійського державного агротехнологічного університету і самостійно жив у Мелітополі, в той час як його батьки залишались у селищі Нове, неподалік. Попри ризики, хлопець не залишив окуповану територію, а натомість став ще більшим патріотом рідної держави. За це йому тепер загрожує до 20 років позбавлення волі.

“У нас з братом постійно був зв’язок, ми спілкувались, переписувались у месенджерах, навіть коли він перебував в окупації. У травні 2023 року брата викрали. Точне місце затримання невідоме – або у квартирі, або під час прогулянки. Відомо, що він перебував разом зі своєю дівчиною," – пригадує Валерія. За кілька днів з’явилось відео з нібито затримання Владислава – постановочне, поширене через проросійський телеграм-канал.

Дівчину Владислава згодом відпустили. За словами її батьків, дівчину тримали в неофіційному приміщенні, катували психологічно, змушували надати паролі до соцмереж. Вона не виходила на зв’язок ще довго після звільнення.

Щодо Владислава, то родина дізналася, що його спершу утримували в Мелітополі, а потім перевезли до СІЗО в селі Чонгар (Херсонська область), далі – Маріуполь, Донецьк і зрештою – Ростов-на-Дону. Його звинуватили у "тероризмі" за російським законодавством, а згодом відкрили справу за статтями, які можуть коштувати йому два десятиліття життя.

"Ми постійно отримуємо від нього листи… Коли брата перевезли до Маріуполя, він знову написав. Загалом в різних містах були люди, яких певний час утримували, а потім відпускали. Він передавав мамині контакти тим, кого звільняли. Чоловік з Чонгара розповідав, що там у камерах їх утримували по вісім осіб. Харчування складалося переважно з каші та хліба. Брат писав, що набрав вагу, але на вулицю їх не випускали взагалі. За порушення правил ув’язнених могли відправити до карцеру – одиночної камери, де можна було лише стояти чи сидіти від підйому до відбою," – говорить Валерія. 

Сім’я Владислава самотужки шукала його, зверталася до українських органів, міжнародних організацій, передавала дані до Координаційного штабу, ООН, поліції та СБУ. Хлопець має офіційно підтверджений статус політичного в’язня. Наразі справа передана до Ростова-на-Дону, де має відбутись так зване "винесення вироку".

Публікація підготовлена за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine.

Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.

‍