Микола Петровський жив у Херсоні разом із батьком і бабусею. Через наслідки двох тяжких ДТП він мав інвалідність III групи, користувався протезом і постійно потребував медичної допомоги. До повномасштабного вторгнення він здобув юридичну освіту, займався громадською діяльністю та волонтерством. З початку окупації Микола збирав інформацію про ситуацію в місті та розвозив продукти літнім людям і родинам військових.
27 березня 2022 року Микола поїхав на зустріч зі знайомим. Того ж вечора він перестав виходити на зв’язок. Під час короткої телефонної розмови з батьком сказав, що перебуває з друзями. Пізніше родина зрозуміла, що на той момент його, ймовірно, вже затримали. За наявною інформацією, це сталося біля одного з кафе в Херсоні.
Наступного ранку до будинку Петровських приїхали озброєні представники окупаційних сил із нашивками «ФСБ» і «Росгвардія». Вони провели обшук, забрали телефони, документи, техніку та гроші. Миколу завели до будинку під конвоєм, уже побитим – із саднами на голові, ушкодженими пальцями на здоровій нозі та сильним болем у плечі. Після цього батька і сина вивезли з дому з мішками на головах у різних автомобілях. Батька відпустили приблизно через півтори години, а про долю Миколи тривалий час нічого не було відомо.
Наступного ранку до будинку Петровських приїхали озброєні представники окупаційних сил із нашивками «ФСБ» і «Росгвардія». Вони провели обшук, забрали телефони, документи, техніку та гроші. Миколу завели до будинку під конвоєм, уже побитим – із саднами на голові, ушкодженими пальцями на здоровій нозі та сильним болем у плечі. Після цього батька і сина вивезли з дому з мішками на головах у різних автомобілях. Батька відпустили приблизно через півтори години, а про долю Миколи тривалий час нічого не було відомо.
1 квітня 2022 року Микола коротко подзвонив батькові й лише встиг сказати, що він живий. Пізніше стало відомо, що 2 квітня його вивезли до СІЗО № 1 у Сімферополі. Лише наприкінці вересня 2022 року родина дізналася від призначеного російською стороною адвоката, що Миколу обвинувачують у «шпигунстві». До цього часу його утримували без процесуального оформлення, без оголошення підозри та без суду.
З жовтня 2022 року Миколу тримали в СІЗО № 2 у Сімферополі, підконтрольному ФСБ. За його словами та зі слів батька, під час утримання його били, морили голодом, катували й не надавали належної медичної допомоги. 27 вересня 2023 року так званий «Верховний суд» Криму визнав його винним у «шпигунстві» й призначив 16 років колонії суворого режиму. Розгляд справи відбувався в закритому засіданні. Апеляція результату не дала.
Після набрання вироком законної сили Миколу етапували через кілька місць утримання в РФ, а згодом доправили до виправної колонії № 4 у місті Пугачові Саратовської області. У січні 2026 року адміністрація колонії звинувала його в нібито порушенні режиму, помістила до ізолятора, а потім перевела до секції посиленого утримання. Його протез повністю зламаний, він майже не може самостійно пересуватися, має викривлення хребта, грижі, кісту, постійні фурункули, високу температуру та сильні головні болі. Попри тяжкий стан здоров’я, адміністрація колонії намагається примусово залучати його до роботи.
Батько Миколи звертався до українських органів, міжнародних організацій і Червоного Хреста. У 2022 році Миколі встановили статус особи, позбавленої особистої свободи внаслідок збройної агресії. Наразі він залишається незаконно позбавленим волі, а його стан здоров’я продовжує погіршуватися.
Документування воєнних злочинів здійснюється за фінансової підтримки European Endowment for Democracy (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності ГО «Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля».
Обʼєднання системно документує воєнні злочини, працює для звільнення цивільних і підтримки їхніх родин.
