Антон Харченко — цивільний мешканець Василівки на Запоріжжі. До початку великої війни був у Польщі, але вже 26 лютого 2022 року повернувся додому. Хотів бути поруч із близькими.
Коли Василівку почали обстрілювати, Антон вирішив перейти до сестри в сусідню Михайлівку. Транспорту не було — ішов пішки. Востаннє вийшов на зв’язок 8 березня. З того моменту — тиша.
«Ми дзвонили йому весь день. А потім зрозуміли: це вже не просто проблеми зі зв’язком. Це зникнення», — згадує його сестра Єсенія.
Вони почали шукати самотужки. Через кілька місяців дівчина випадково знайшла фото брата в російському телеграм-каналі «Узнай хохла по чубу».
«Я впізнала його одразу. Стоїть з автоматом. Але мій брат ніколи не служив, він спокійний, навіть у бійку не ліз. Їх просто змушують на камеру зніматися з тією зброєю — щоб показати "воєнного"», — розповідає вона.
У 2023 році український звільнений військовий повідомив родині: Антон був у камері з ним — живий, не мав поранень, тримався. Його утримували в Ростовській області. Потім перевезли в інше місце.
«Мені якось відповів чоловік із телефону Антона. Сказав, що "купив цей телефон разом із карткою". У голосі — байдужість. Як ніби не про людину йдеться, а про річ», — згадує Єсенія.
Родина зверталася до поліції, Координаційного штабу, Червоного Хреста. Міжнародний комітет підтвердив: Антон — незаконно утримується в російській неволі. Але де саме — не знає ніхто.
Публікація підготовлена за підтримки Норвезького Гельсінського комітету (NHC). Погляди та висновки, викладені у цій публікації, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію чи політику NHC.
