До окупації Енергодару та після неї Артур Горбатко працював у міському комунальному підприємстві «Водоканал». У місті він проживав зі своєю дружиною та не повідомляв своєму сину про намір покидати місто.

7 лютого 2023 року чоловік перестав виходити на зв’язок. Того ранку він мав бути на роботі, але колеги повідомили, що Артур на роботу не з’явився. Ніхто не бачив, як його затримували, а його автомобіль залишився на місці, де чоловік лишив його напередодні викрадення.

Як саме відбулося викрадення, родині не відомо, адже свідків не знайшлося. Після зникнення до будинку, де проживав Артур, прийшли представники окупаційної армії. Вони провели обшук і забрали всю техніку. Жодних пояснень причин цих дій не надали.

Дружина Артура намагалася з’ясувати його долю, зверталася до різних «владних» та «правоохоронних» структур на окупованій території, писала заяви, їздила до інших міст. Їй не повідомили жодної інформації, а інколи прямо радили не ставити запитань, «бо так буде краще». Вимог про викуп родина не отримувала.

У той період, за словами мешканців міста, в Енергодарі перебували різні підрозділи російських сил. Хто саме причетний до викрадення Артура, родині не відомо. Офіційних пояснень або документів окупаційна влада не надала.

Тривалий час після зникнення про місцеперебування Артура інформації не було. Згодом родині передали, що під час одного з обмінів колишній ув’язнений нібито чув його прізвище і перебував з ним у сусідній камері на окупованій території. Ця інформація не має офіційного підтвердження.

Рідні зверталися до української поліції, передали зразки ДНК, надали всі наявні дані та фото. Також були подані звернення до Координаційного штабу та інших державних органів. Офіційної інформації про долю Артура Горбатка родина досі не отримала.

Артур Горбатко – цивільна людина. Він працював головним майстром-електриком у комунальному підприємстві, мав хронічні захворювання серця, спини та колін. Родина припускає, що причиною його викрадення могла стати позиція його сина, який допомагав українським військовим та є чинним військовослужбовцем. Наразі місцеперебування Артура Горбатка залишається невідомим.

Документування воєнних злочинів здійснюється за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського комітету (NHC). Погляди та висновки, викладені у цій публікації, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію чи політику NHC.Обʼєднання системно документує воєнні злочини, працює для звільнення цивільних і підтримки їхніх родин.

‍