Гість — керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими — структура, утворена 11 березня 2022 за дорученням уряду. Штаб надає допомогу родинам та близьким захисників та захисниць України, які потрапили в полон або зникли безвісти. До складу Координаційного штабу ввійшли представники ГУР МО України, Міністерства оборони України, Збройних сил України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Міністерства юстиції України, Міністерства реінтеграції України. Штаб має філії у Харкові, Миколаєві та Вінниці.
Петро Яценко: На нашому сайті є дорожня карта. Кожен, хто цікавиться інформацією, може зайти на неї, і відповідно до того, що сталося (чи близька людина зникла безвісти з особливих обставин, чи потрапила в полон, чи, не дай Боже, загинула) там можна знайти всі кроки, які має зробити людина для того, щоб повідомити про це, почати пошуки, завести кримінальну справу і врешті-решт знайти свого рідного, або визволити з полону.
Бажано, звісно, знати базову інформацію, яка дозволить ідентифікувати вашого рідного чи рідну. Це базові речі: ПІБ, дата народження, мати бажано копію паспорта, бажано контактні дані постійного місця дислокації військової частини, треба знати номер військової частини чи підрозділу і так само добре знати посаду, військову спеціальність. Бажано мати особистий номер чи номер жетона.
Добре, якщо рідні і близькі мають контакти з командиром військової частини. Відповідно, якщо є можливість зв’язатися, дізнатися якісь деталі, це теж буде дуже добре. Це все спростить початок пошуку. Бажано це все мати, поцікавитися, записати…
Чим більше контактів у вас буде — тим краще. Але я хотів би застерегти від ситуації, коли, наприклад, підрозділ йде на бойове завдання і не можна надзвонювати. Якщо добу-дві-три немає зв’язку — це не значить, що потрібно писати в соцмережах номер частини, де цей підрозділ розташовано, розказувати всю інформацію і панікувати.
Також бувають ситуації, коли боєць перебуває на ворожій території, вибирається, десь перевдягається в цивільне, щоб вийти. А якщо зарано оприлюднити цю інформацію в соцмережах, або звернутися до журналістів і вони оприлюднять, то можна нашкодити.
«Зниклий безвісти» — ми так не називаємо. Перша сходинка в цьому ланцюжку — це «пошук особи». Все починається з того, що якщо є інформація, що з людиною немає зв’язку, рідні мають зареєструвати цю зниклу людину в Національному інформаційному бюро.
Це така загальноукраїнська база даних, реєстр, в який рідні і близькі можуть вносити дані про тих, хто потрапили у полон, або зникли безвісти.
На другому етапі треба написати в Територіальний орган Національної поліції заяву про те, що сталося, що рідна людина потрапила в полон, або зникла безвісти за особливих обставин. Відтоді починається пошук особи.
Ми закликаємо звертатися лише до підтверджених офіційних джерел і в жодному разі не довіряти закликам, ініціативам (буває, що в соцмережах збирають інформацію ніби-то для того, щоб якось звільнити). Не варто цього робити, це може ускладнити процеси обміну. По-друге, можна потрапити на шахраїв, які, відповідно, завдадуть страждань — моральних і матеріальних.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
