Чергова історія російського полону, в який потрапила українська жінка — у новому випуску програми «Звільніть наших рідних»
Ірина Навальна — жительниця Маріуполя, цивільна заручниця росіян. Її викрали у вересні минулого року в окупованому місті, коли Ірина повернулася на окуповану територію провідати стареньку бабусю. Росіяни звинуватили дівчину у тому, що вона нібито намагалася підірвати одну з виборчих дільниць під час проведення фейкового «референдуму» про приєднання окупованих територій до Росії. Дівчину незаконно утримують в Донецькому СІЗО вже 11-й місяць.
Про Ірину Навальну ми поговорили з її матір’ю — Олександрою Столяр.
Олександра Столяр: Для нас, як і для всіх, повномасштабне вторгнення РФ почалося 24 лютого 2022 року о 4:00 ранку. До 2 березня у нас були світло, зв’язок та якісь комунікації, ми були вдома, але постійно бігали до підвалу. У середині березня ми вже лишилися у підвалі на два тижні. Коли ми з підвалу вийшли, навколо були руїни. Я час від часу виходила з підвалу для того, щоб погуляти з собакою.
Тоді я бачила навколо мертвих людей, розірваних від снарядів, будинки, що палали, літаки, які літали в небі.
Коли наш район перестали активно обстрілювати, ми вийшли і почали якось налагоджувати свій побут, зокрема, намагалися знайти воду — ходили за нею аж 6 км. Тоді я почала думати про те, щоб виїхати. Шукала якусь вцілілу автівку, яка могла бути на ходу. Підходила, запитувала, чи не може хтось нас вивезти із собою, але всі відмовлялися, оскільки у нас була велика собака.
Олександра Столяр: Згодом я дізналася, що з Донецька до Маріуполя інколи приїжджають волонтери «ДНР», і з ними можна домовитися про виїзд за кошти. І ми домовилися. Нас було четверо – я, моя донька, собака і стара кішка, якій вже було 15 років. Виїхали ми 9 травня.
Ми дуже довго їздили містом, тому що у Маріуполі у цей день відбувалися урочистості — донецькі депутати фотографувалися на фоні зруйнованого міста, хтось танцював біля Драмтеатру… Це було дуже боляче…
Звичайно, у нас була одна мета і ціль — виїхати на підконтрольну територію України, нам потрібно було вижити, тому ми все це перетерпіли.
З Маріуполя ми рушили на Донецьк, де я пройшла фільтрацію. Далі перевізниками — на Москву, з Москви — на Прибалтику, з Прибалтики — у Польщу, а там далі — на Львів і на Житомирську область.
Олександра Столяр: Ірина пройшла фільтрацію раніше, ще у Маріуполі. Є за містом таке село Безіменне, де розташований фільтраційний табір. Хтось мав залишитися з собакою та кішкою вдома, тому ми мали проходити фільтрацію по черзі. Першою поїхала донька із сусідами. До неї одразу виникли питання через прізвище. Її одразу розвернули обличчям до стіни, приставили до голови пістолет, і утримували понад дві години, залякуючи та допитуючи. Передивлялися телефон, залякували, що щось там знайшли, запитували з приводу військових «АЗОВа», роздягали її догола.
Коли вона повернулася, то сказала, що була впевнена, що її там розстріляють. Також вона наголосила, що я не зможу витримати таку фільтрацію, тому я туди і не поїхала.
У Донецьку я пройшла фільтрацію без проблем, тому що це теж можна було зробити за гроші, і окупанти не встигли здогадатися, що до мене можна причепитися через доньку. А от доньку тримали десь біля двох годин на російському кордоні. Теж роздягали, теж продивлялися ноутбук, телефон, з нею працював їх психолог на допиті. Ми вже думали, що вона залишиться і ми не зможемо виїхати, але, на щастя, нас випустили.
Коли ми переступили кордон Прибалтики, я розплакалася. Тому що був цей момент, коли ти розумієш, що ти у безпеці. Після того можна було в автобусі навіть поспати.
Олександра Столяр: Їхали ми три доби. Коли приїхали у Житомирську область, почали обживатися на новому місці. І тут я побачила новини. І якщо у мене ще і лишалося волосся свого кольору, то після того, як я прочитала про події, які відбувалися, поки ми були в окупації, я посивіла остаточно. Це витримати просто неможливо.
Але життя триває… Ми почали влаштовувати свій побут, купувати речі, собака просто ожила, і перше, що вона зробила, коли ми з нею вийшли на прогулянку – розігналася і з усього розбігу заскочила на мене і повалила мене у траву. Потім вона мене всю облизала. Це було собаче щастя від того, що вона може спокійно гуляти, що вона не чує вибухів. Це все тривало до серпня. У серпні донька не витримала, попросила мене поговорити з бабусею, оскільки та влаштовувала їй кожного вечора істерики, що не може без внучки, що їй дуже погано, що вона дуже сумує, що, можливо, Ірина зможе приїхати до неї провідати. Бабуся дзвонила з Маріуполя, з окупованої території. На той момент у Маріуполі вже провели світло.
Олександра Столяр: Моїх батьків уже немає, але коли вони ще були живі, вони ставилися до Ірини, як до ще однієї доньки. Тому Іра так була вихована, що бабуся і дідусь для неї сприймалися як другі батьки. Коли їх не стало, вона всю свою любов спрямувала на мати свого тата. Вона якийсь період навіть з нею жила. Ірина свою бабусю дуже любить.
Коли ми виїжджали, ми не просто просили бабусю виїхати, Ірина на коліна ставала перед нею: «Бабуся, поїхали з нами». Проте та не погодила ні в яку. Говорила, що хоче залишитися і померти вдома.
Олександра Столяр: Ірина вважала, що їй не буде нічого загрожувати, тому що перед цим з’їздило дві її подруги, вони забрали своїх тварин. На той момент вже перевізники вже почали возити людей туди-сюди. Потім моя колега поїхала у Маріуполь за документами, невдовзі – наші сусіди. Тобто були приклади успішного повернення жінок. І, знаючи, що у базі фільтрації вона значиться як та, що не представляє загрози, вона поїхала у Маріуполь. І туди вона в’їхала абсолютно без проблем.
Олександра Столяр: Я вже на той момент дізналася, що у нашому будинку є сусіди, які збирають інформацію про жилі та нежилі квартири. Я абсолютно впевнена, що мою доньку здали сусіди — що у нежилій квартирі став хтось з’являтися.
Іра зникла 27 вересня 2022 року. Вона вже збиралася виїжджати з Маріуполя. У неї вже були зібрані речі. Зранку 27 вересня вона від бабусі пішла до нашої квартири по ці речі і ввечері на зв’язок вже не вийшла.
Окупанти невдовзі зв’язалися з бабусею. Надіслали відео з допитом Ірини. Я дуже за неї перелякалася, тому що на відео сиділа перелякана дитина. Вона і так виглядала молодше своїх 24 років, а там взагалі сиділо мишеня – з наляканими очима, вся червона. І на відео вона повторювала все, що їй казали. Росіяни звинуватили її у тому, що вона хотіла підірвати «виборчу дільницю». Для них вона була просто зручним дівчам, за допомогою якої можна було показати, що вони працювали на «випередження» і запобігли «теракту».
Олександра Столяр: Чому окупанти її схопили, я можу тільки здогадуватися. Але я точно знаю, що за нашою квартирою слідкували. Можливо, вони були готові, що там є дівчинка Навальна. Насправді, у ці дні «референдуму» окупанти схопили дуже багато цивільних людей на вулицях.
Місяць ми про неї нічого не знали. Потім окупанти приїхали до бабусі, допитували її і розповіли, що вона перебуває у Донецькому СІЗО. З цього моменту ми почали робити у «прокуратуру», та «МГБ «ДНР» офіційні запити, щоб дозволили передачі, побачення. Звідти відповідали, що у них такої нема. Тільки через місяць нам прийшло підтвердження, що Ірина дійсно перебуває у Донецькому СІЗО.
Тим часом росіяни продовжували знімати про Ірину відео, навіть фільм зняли «Терористки Зеленського». Там говорять про неї та ще двох дівчат.
Бабусі дозволили два побачення. Одно побачення було до Нового року, інше – на початку квітня. До квітня були дозволені передачі. Можливо, вони розуміли, що приховувати її немає сенсу, оскільки вони її показали скрізь, де тільки можливо.
Олександра Столяр: Коли її привезли у камеру Донецького СІЗО, вона була дуже побитою — вся чорна, окрім обличчя. І дівчата, які сиділи у камері, дуже переживали за її стан. Вони не знали, що у неї всередині, бо ззовні було чорне місиво. Але потроху вона прийшла до тями, начебто всередині нічого не боліло, тобто наче все функціонує.
Наразі вони всі хворіють. Вони роздирають до ран своє тіло і ті рани не загоюються. Це, швидше, за все стрептодермія, яку потрібно лікувати антибіотиками і лікувати одразу, тому що у запущеній формі це не лікується. Це якась інфекція, яку потім, коли дівчата виходять з полону, дослідити неможливо.
Бабуся, коли передає Ірині передачі, закуповує всю аптеку — і знеболювальні, і мазі — все, що пропускають у СІЗО. Щоб у медпункті ізолятора це все було, якщо дівчата звернуться за допомогою, адже їм особисто це все не віддають, тому що все йде на санчастину.
Олександра Столяр: Ми чекаємо на «суд». Мої юристи вже вивчили все російське законодавство, отже знаємо, що протягом року росіяни мають висунути звинувачення і передати справу в суд. Якщо протягом року цього не відбувається, вони зобов’язані його відпустити. 28 жовтня 2022-го року на неї відкрили справу, відповідно ми чекаємо до 28 жовтня.
З російської сторони у Іри є так звані адвокати, але це не адвокати. Спочатку була одна адвокатка, яка у бабусі взяла 80 тисяч гривень і зникла. У квітні з’явився інший адвокат. Він зі мною виходить на зв’язок, але я йому не вірю — ми його вже двічі ловили на брехні. І от він вже двічі говорив про те, що протягом двох тижнів справа буде передана до суду. Тобто обвинувачення було висунуто, і справу закривають та передають на суд.
З нашої сторони адвокати працюють, як годиться. У нас країна така — у нас все, як має бути, як годиться. Я сподіваюся, що її обміняють. На даний момент алгоритму обміну цивільних полонених досі немає, але я сподіваюся на Офіс омбудсмена, що там досягнуть якихось успіхів у цьому плані. Пошуки механізмів і шляхів триває — я з ними постійно на зв’язку, я це точно знаю.
Нагадаємо, що у тимчасово захопленому Маріуполі загарбники почали нову хвилю тотальних перевірок, унаслідок чого катівня в будівлі поліції переповнена незаконно затриманими містянами.
Крім того, під Маріуполем російські окупанти створили ще один полігон, кількість особового складу в місті та навколо становить до 40 тисяч осіб.
А тим часом Росія розробила так званий «план розвитку» тимчасово окупованого Маріуполя, який передбачає збільшення його населення на 300 тисяч росіян. За даними радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, завезені у Маріуполь будівельники, інженери й військові перевезли свої сім’ї, таким чином в окупованому місті наразі перебуває близько 50 тисяч росіян.
