Його історію у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» розповіла його дружина, Ольга Кайова.
Юрій Кайов — цивільний заручник росіян, волонтер «Червоного Хреста», херсонець. До окупації був підприємцем. Після початку повномасштабного вторгнення почав возити гуманітарну допомогу в Херсон з вільної території. Під час однієї з таких поїздок росіяни викрали його. Сталося це 5 серпня 2022 року у Запорізькій області. Росіяни висунули чоловіку фейкові звинувачення у тероризмі і вивезли в окупований Крим. Пізніше його перевезли в СІЗО Лефортово у Москві.
Ольга Кайова: З початком повномасштабного вторгнення ми шукали якусь спроможність працювати далі. Мій чоловік займався харчовими продуктами, і, оскільки возити з Харківської області продукти, якими ми звикли торгувати, вже було неможливо, він шукав якісь можливості виїхати за межі окупованої території. Спочатку хотів поїхати у Миколаїв за продукцією, але так і не вийшло.
Пізніше він познайомився з Олегом Якимченком, волонтером «Червоного Хреста» та керівником колони, яка їздила у Запоріжжя за гуманітарною допомогою. У нього була велика машина, тому його взяли з собою возити вантаж. Так вони їздили приблизно з квітня, потім Юрій отримав офіційне посвідчення «Червоного Хреста». На той момент я вже виїхала в Запоріжжя і пам’ятаю, як він мені скидав фото цього посвідчення і писав: «Нарешті я — волонтер».
Проте, коли його затримали, це волонтерське посвідчення вилучили й навіть не долучили до «справи». Воно просто зникло. У мене, на жаль, не збереглося ні фото цього волонтерського посвідчення, ні договору, ні уніформи. Тому мені немає чим довести Товариству Червоного Хреста, що мій чоловік був у їхніх рядах. Та у мене на це зараз й часу немає, тому що я весь час ходжу по кабінетах і намагаюся достукатися до влади, щоб мені повідомили, хоч якусь офіційну інформацію про мого чоловіка.
Ольга Кайова: Про те, що чоловіка викрали, мені повідомили люди, які їхали з ним в колонні. Забрали його автомобіль, Юрія і керівника групи, який їхав разом з ним. За ними приїхали російські військові у формі, наділи на руки кабельні стяжки, на голову — пакет і забрали. Про це я дізналася на наступний день від його колеги, який подзвонив мені й сказав, що не знає, що робити. Тому що таке вже було неодноразово, коли люди, яких вивозив «Червоний Хрест», везли із собою заборонені речі.
Але в цей раз їх не повернули. Росіяни сказали, що їх повезли на допит у Мелітополь. Керівника відпустили перед десь за тиждень перед звільненням Херсону. Він перебував в Олешках. Він казав, що їх з Юрієм розвели одразу, тому вони у полоні не бачилися. Також відпустили ще одного хлопця, а іншого затриманого ми шукали понад пів року. Згодом його відпустили вже з СІЗО Сімферополя. Він у них йшов як «свідок». Зараз він вже виїхав і у безпеці.
Ольга Кайова: Нам ніхто не повідомив про причину затримання, ніхто нічого не пояснив. Це тривало до 6 жовтня, поки мені не подзвонила призначена адвокатка з Сімферополя і не сказала, що моєму чоловіку висунуто звинувачення у міжнародному тероризмі і що йому обрано запобіжний захід на три місяці. І так кожні три місяці йому продовжують термін тримання під вартою.
Я так і не зрозуміла, у чому саме був цей «міжнародний тероризм». У деяких російських новинах я бачила, що це був «замах на підрив» типографії, яка друкувала бюлетені для «референдумі», потім мені скинули протокол, де його звинувачують «замаху на Стремоусова». Я не здивована тим, що вони не можуть визначитися, і мені пояснював адвокат, що йому навіть не давали побачити обвинувачення. Тобто його судять, але не дають прочитати, за що.
Ольга Кайова: Десь 5 жовтня мені написала призначена адвокатка. Сказала, що вона тільки вийшла від мого чоловіка. Повідомила, що його привезли у Сімферополь, що завтра вона йде до нього на засідання, і після цього набере мене і повідомить подробиці. Сказала, що він там голий босий, роздягнений. Тобто як їх влітку взяли в футболці й шортах, так там вони два місяці й просиділи в цих футболках і шортах. Сказала, що у нього є якась курточка з надписом «поліція», і щоб не було видно українських надписів, він вивернув її та в неї кутається. Сказала мені, щоб я зібрала передачу з теплими речами.
Проте наступного дня вона мені повідомляє, що передачу я вже можу не збирати, їх етапують до Москви. Мовляв, чекайте, поки з вами зв’яжуться з Лефортово.
Єдине, що вона зробила — подала на апеляцію. Апеляція була через тиждень, і завдяки цій апеляції вона підтвердила, що він в Лефортово, тому що була замовлена відео конференція, де видно було, що саме там мій чоловік.
Адвокатка, з якою я зараз спілкуюся, каже, що «справа» Юрія буде розглядатися у воєнному суді Ростова-на-Дону. До того тривають якісь слідчі дії, збираються якісь експертизи, і «судове засідання» планується на осінь.
Ольга Кайова: Я знаю, що велику кількість цивільних ховають і не повідомляють родичам про місцеперебування, а тут зі мною навіть зв’язується адвокат. Хоча мій чоловік не підтверджений МКЧХ. У цьому відомстві кажуть, що самі вони не підтверджують, Росія сама має подати списки. Тобто я розумію, що у тих списках, які Росія подає, наразі його немає.
Ольга Кайова: З того, що я знаю з його листів, це те, що умови утримання кращі за всі, де він був до Лефортово. Те, що він пише за херсонські підвали, я взагалі коментувати не буду. В Лефортово двомісна камера, там є тепла вода, щось вони там готують, є волонтери, які передають їм якийсь елементарний набір продуктів, також ми намагаємося якось передати передачі. Але за ті два місяці, поки його тягали по Херсону, він схуд на 25 кг.
Він ходить до лікарів. Адвокатка, яку я знайшла через волонтерів, йому рекомендувала ходити до невропатолога та до інших лікарів, і він ходить. Медичну допомогу наче надають.
Ольга Кайова: Я звернулася до Мінреінтеграції й там підтвердили полон чоловіка. Я була на допитах в поліції, де зафіксували всі докази, які я надавала.
Проте на мої запитання щодо обміну, мені скрізь відповідають, мовляв, чекайте, росіяни повинні відпустити цивільних. Тобто жодних умов. І таке я чую всюди. Я ходила і до Лубінця, і на зустріч до пана Кононенка, і в Координаційний штаб. Всі мені кажуть, що ми не можемо міняти цивільних. Зараз вони начебто намагаються створити групу по цивільних при Координаційному штабі з питань звільнення військовополонених. І де-факто мені кажуть, що ця група вже працює, а де-юре її ще немає. Я дуже сподіваюся, що ця робота ведеться, тому що мені в очі дивляться вже пів року, але фактично ніяких рухів немає.
Ми бачимо, що обміни йдуть, у кожному обміні ми бачимо, що присутні один-два цивільних, але у кого я не питаю, ніхто не каже, як саме вони туди потрапляють. Куди б я не заверталася, мені кажуть, що ми не можемо міняти цивільних, бо ми дотримуємося Женевських конвенцій.
Ольга Кайова: Хочу перерахувати хлопців, які сидять з моїм чоловіком.
Ми, родичі цих полонених, спілкуємося між собою, обмінюємося інформацією. Бо у когось інформації більше, у когось — адвокат хоче великих грошей, а таких сум, який він вимагає, у родичів просто нема. Тому той адвокат не приходить на засідання і родичам важко дізнатися, як там їх рідний.
Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
