18 квітня 2024 року ввечері Володимир Ушаков разом зі своєю цивільною дружиною йшов вздовж лісосмуги м. Енергодар до них почали бігти озброєні чоловіки та під’їхав автомобіль. Володимира силоміць посадили в машину й повезли в невідомому напрямку.
Після викрадення, протягом п’яти місяців, родина не мала жодного зв’язку з Володимиром і не отримувала інформації щодо його місцеперебування. Матір одразу звернулася до місцевої поліції. У цей період родина також зверталася до українських державних органів, міжнародних структур, а також до слідчих органів РФ і так званих«правоохоронних органів» окупаційної адміністрації. Усюди відповідь була одна – інформації про Володимира немає.
У вересні 2024 року батьків викликали до Мелітополя, де слідчий та представник ФСБ ставив запитання щодо сина. Після цього їм повідомили, що Володимир перебуває в ІВС міста Приморське, а згодом був переведений до СІЗО м. Донецьк.
За словами батьків, за той час, коли місцеперебування сина було невідоме, а саме протягом п’яти місяців, Володимира катували – виривали нігті, застосовували електричний струм, били, знущалися, підвішували за руки на декілька діб, різали тіло, тушили об нього недопалки. Згодом його судили в окупованому Енергодарі.
Сім місяців йшли слідчі дії, а у квітні 2025 в Енергодарі його засудили за обвинуваченням у зберіганні саморобного вибухового пристрою до шести років позбавлення волі. Після вироку суду Володимира перевели до колонії №2 м.Бердянськ 27.07.2025 року, після чого зв’язок із ним зник. Станом на серпень 2025 року він має офіційний статус незаконно позбавленого волі, а родина переконана, що причиною переслідування стала його позиція та відмова співпрацювати з окупаційною владою.
Документування воєнних злочинів здійснюється за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського комітету (NHC). Погляди та висновки, викладені у цій публікації, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію чи політику NHC.Обʼєднання системно документує воєнні злочини, працює для звільнення цивільних і підтримки їхніх родин.
