Об’єднання родичів політв’язнів Кремля разом із Центром громадянських свобод провели правозахисний клуб, присвячений проблемі зникнення цивільних осіб в умовах війни з РФ, з особливим фокусом на категорію людей, які були свавільно затримані та нині вважаються зниклими безвісти. Людей, які утримуються в статусі «інкомунікадо».

Десятки тисяч громадян України позбавлені волі без дотримання будь-яких законних процедур і тривалий час утримуються російськими військовими без зв’язку з рідними, без доступу до правового захисту, без офіційного підтвердження факту затримання. Їхні родичі опиняються у стані правової невизначеності, не завжди знаючи, де шукати допомоги.

«Ми фіксуємо масштабну системну практику утримання цивільних осіб у повній ізоляції — інкомунікадо — без підтвердження їхнього місця перебування, без доступу до правової допомоги та без зв’язку з рідними. Це — нівелювання Женевських конвенцій Російською Федерацією. І родичі, не маючи механізмів, самі стають розслідувачами, щоби знайти хоч якусь інформацію про долю близьких», — говорить Світлана Одінцова, аналітикиня Об’єднання родичів політв’язнів Кремля, під час презентації дослідження в межах правозахисного клубу. Згідно з офіційними даними з державних реєстрів, близько 70 тисяч осіб перебувають у статусі зниклих безвісти за особливих обставин — точне число цивільних невідоме.
У дослідженні, що презентувала Світлана Одінцова, опрацьовано досвід 44 родин, які шукають своїх зниклих рідних, зокрема через аналіз правової підтримки та взаємодії з державними органами. Серед основних проблем — формальні відписки від органів влади, відсутність координації між структурами, безсистемність допомоги, що змушує родини самостійно вести пошук, звертатися навіть до російських інституцій, ризикуючи безпекою зниклих. Це призводить до емоційного виснаження, розгубленості, а подекуди — до публічного пошуку в соцмережах, що може нашкодити. Разом із тим були й успішні випадки: свідчення звільнених полонених, відповіді з боку російських органів, робота адвокатів на окупованих територіях, а також застосування OSINT-розвідки допомогли знайти конкретних осіб. 

«Ми не претендуємо на соціологічну репрезентативність, але наші дані — це голос тих, кого не чує держава. І це системний дзвінок про необхідність створення реального механізму пошуку та допомоги родинам», — підкреслила аналітикиня.

На заході, юристка Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Людмила Шумкова поділилася практичним досвідом виведення людей зі стану інкомунікадо У межах дослідження організації, за словами Шумкової, було подано серію звернень до різних структур РФ — від Міноборони до слідчого комітету. З трьох випадків лише в одному вдалося отримати інформацію: жінка, яка понад 11 місяців утримувалась інкомунікадо, виявилася підозрюваною і перебувала в ІТТ на окупованій Херсонщині. Цю інформацію надали не офіційно, а через неформальний контакт з родичами.
«Знайти людину, яку утримують інкомунікадо, — це завжди історія про наполегливість, багаторазові звернення і віру родини. Бо навіть одне неофіційне підтвердження — це вже крок до порятунку», — підкреслила Людмила Шумкова.

На презентації в межах події “Невидимі в російській неволі” аналітикиня даних програми МКЗБ в Україні Маріам Масуді детально пояснила, як родичі можуть використовувати OSINT — розвідку з відкритих джерел — для пошуку зниклих безвісти. Вона закликала планувати розслідування заздалегідь, перевіряти джерела, критично оцінювати знайдену інформацію, а також дотримуватися цифрової безпеки. Найефективнішими вона назвала інструменти для перевірки електронної активності (емейли, телефони) і зображень (розпізнавання облич), які можуть допомогти встановити місце перебування зниклої особи навіть після тривалого періоду. Масуді наголосила, що OSINT — не чарівна кнопка, а інструмент, що потребує технічної підготовки, часу і уважності. «Перш ніж розпочати пошук, сформулюйте чіткі та досяжні цілі й дотримуйтеся їх. Оцінюючи надійність джерел, проаналізуйте, з якої причини ці джерела поділилися тією чи іншою інформацією. Пам’ятайте, що для отримання змістовних результатів у складних розслідуваннях іноді потрібно докласти значних зусиль упродовж тривалого часу», — порадила Маріам Масуді.

На заході виступив також документатор воєнних злочинів Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Дмитро Вахненко, який поділився досвідом використання OSINT-інструментів, зокрема соціальної розвідки (SOCMINT), для виявлення фактів викрадень і незаконного утримання. Хоча команда поглиблено працює з цим інструментарієм лише півтора місяці, вже вдалося знайти родичів потерпілих, зібрати свідчення, встановити обставини зникнень та зібрати докази для правових звернень. «Через аналіз соцмереж, телеграм-каналів і відкритих джерел ми встановлюємо особу, обставини зникнення й виходимо на родичів для фіксації фактів викрадення та подальшої правової допомоги», — розповів Дмитро Вахненко.

Представник Уповноваженого з питань безвісті зниклих за особливих обставин Євген Даніленко, повідомив, що станом на сьогодні в Єдиному реєстрі обліковується понад 72 тисячі осіб, зниклих безвісти, серед яких є як військові, так і цивільні. Він підкреслив, що хоча порядок набуття статусу зниклого однаковий для всіх, цивільні потребують окремого, чутливішого підходу. В таких випадках часто саме рідні та близькі відіграють ключову роль у встановленні обставин зникнення та подальшої долі особи. Даніленко також наголосив на важливості заповнення анкети на зниклу особу через портал МВС, яка значно розширює обсяг інформації в реєстрі й допомагає фахівцям ефективніше працювати з кожним кейсом. «Якщо ми маємо більше інформації — фото, деталі, особливості — то вірогідність позитивного результату зростає. Дуже важливо, щоб родини, які ще не заповнили анкету про зниклого, зробили це через портал МВС — це реальний крок до того, щоб знайти людину», — зазначив Євген Даніленко.

Вікторія Мірошниченко, старший слідчий з особливо важливих справ Управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України розповіла про зусилля відомства з покращення фіксації випадків зникнення безвісти. Зокрема про запуск спеціалізованих центрів з розшуку осіб при кожному регіональному управлінні, які приймають заяви телефоном та одразу вносять дані до інформаційно-пошукової системи. Водночас вона визнала, що проблема браку комунікації слідчих із родинами зниклих залишається гострою, зокрема через надмірне навантаження, нестачу кадрів і бойові дії в прифронтових регіонах. «Так, це проблема — коли родини не знають, на якому етапі провадження, хто їх слідчий, куди звертатися. І хоча кожного працівника контролювати неможливо, ми в Головному слідчому управлінні намагаємось мінімізувати ці випадки, реагуємо на скарги і через такі зустрічі маємо змогу почути родини напряму», — зазначила Вікторія Мірошниченко.

Голова Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігор Котелянець підсумував ключову думку спікерів: більшість родин зниклих безвісти змушені самостійно вести розслідування, адже державні механізми перевантажені й не можуть охопити всі випадки. Він наголосив, що саме активна позиція родин — збір інформації, пошук через соцмережі, використання OSINT — часто дає результат. Котелянець закликав родини навчатися цифровим методам пошуку та закликав державу створювати спеціалізовані підрозділи, які б також працювали з відкритими джерелами для пошуку цивільних осіб, що зникли безвісти в умовах війни. «Родини, які самі шукають своїх рідних, які не чекають, поки їм хтось зателефонує, а діють — знаходять скоріше. Ми вже давно в умовах, де порятунок людини часто залежить від активності її близьких. І саме тому ми маємо вчитися OSINT і брати цю справу у свої руки», — наголосив Ігор Котелянець.

Володимир Жбанков, координатор проєкту «Пошук.Полон», звернув увагу на дві критично важливі проблеми у пошуку цивільних заручників: втрату можливості листування з держструктурами РФ, яка ускладнює встановлення місцезнаходження людей, та масове викрадення цивільних осіб у вікових групах до 20 і після 65 років. За його словами, ці групи становлять значну частку у загальній структурі незаконно ув’язнених цивільних осіб, хоча офіційно такі дані часто не фігурують. Зокрема, такі цивільні — неповнолітні, літні люди — опиняються в ізоляції без жодного юридичного статусу. «Ми бачимо величезну кількість цивільних заручників, серед яких особливо багато людей до 20 і після 65 років. Їх утримують без жодних підстав — це кричущий факт, який потребує окремої адвокації», — наголосив Володимир Жбанков.

Наступною слово взяла Тетяна Хвостенко, представниця родини цивільного заручника, яка розповіла про викрадення свого чоловіка, Олега Хвостенка, російськими військовими на території Запорізької області. У своєму зверненні вона порушила ключову проблему — формальність статусу "зниклий безвісти за особливих обставин", який масово присвоюється навіть у випадках, коли є свідки затримання й точна інформація про обставини зникнення. Вона також наголосила, що неможливість опитування свідків на окупованих територіях лишає родини без засобів юридичного доведення факту викрадення. Окремо Тетяна звернула увагу на проблему втрати зв’язку зі слідчим, який одного разу вийшов на зв’язок у 2022 році, після чого єдиним комунікатором лишився представник СБУ. «Якщо я точно знаю, що чоловіка затримали військові РФ, є свідки, але їх не допитують, то чому він — просто “зниклий за особливих обставин”? І до кого тепер звертатися: до слідчого, який мовчить, чи до СБУ, з якими є зв’язок?», — запитала Тетяна Хвостенко.

Олег Гущин, представник Координаційного штабу, пояснив, що інформаційна система з питань поводження з військовополоненими встановлює облікову категорію. Незважаючи на назву, інформаційна система містить дані не лише про полонених, а й про цивільних, позбавлених росіянами особистої свободи. Залежно від наявної інформації облікова категорія може бути “пошук особи”, “полон підтверджений МКЧХ” або “полон підтверджений іншими джерелами”. За наявності офіційно підтвердженої інформації про факт смерті особи встановлюється категорія “загиблий”. Він наголосив, що навіть якщо є свідки викрадення цивільної особи на окупованій території, факт її тримання окупаційною владою має бути підтверджено засобами OSINT, МКЧХ або внаслідок офіційного розслідування (слідства). При цьому, навіть якщо згодом буде відомо, що людина перебуває в незаконному ув’язненні або судом її буде оголошено померлою, її розшук все одно триватиме. «Облікова категорія і правовий статус — це різні речі. Пошук особи не зупинятиметься і триватиме до моменту офіційного встановлення місцеперебування, її повернення або ідентифікації тіла (останків). Якщо ми встановили місце перебування особи, ми продовжуємо діяльність з її повернення на Батьківщину», — пояснив Олег Гущин.

Олександр Корж, колишній цивільний ув’язнений, якому вдалося вийти з ув’язнення поза обміном, провів два роки і два місяці в російській неволі й поділився реальностями життя в СІЗО, де, за його словами, утримуються десятки людей, імена яких залишаються невідомими ані державі, ані правозахисникам. Він наголосив, що ніхто з офіційних структур не збирав у нього свідчення про тих, кого він чув чи бачив, окрім формальних анкет. Олександр звернувся до громадських організацій із закликом створити загальний перелік установ РФ, до яких можна надсилати запити для встановлення місця утримання людей, та поділитися цим переліком з родинами зниклих. «Я знав прізвища щонайменше 65 людей, яких чув або бачив у СІЗО, але ніхто цього не питав. Я прошу організації: складіть перелік російських структур, до яких можуть звертатися родичі. Люди не знають, куди писати. А якщо звертатись регулярно, іноді приходить відповідь. Навіть якщо офіційно – “такого немає”», — розповів Олександр Корж.

Марія Сізьонова, донька незаконно ув’язненого цивільного священника і волонтера Віктора Бондаренка, виступила як представниця ініціативи «Цивільні вільні» й озвучила низку критичних питань до державних структур. Вона розповіла, як намагалася передати імена 11 незаконно ув’язнених цивільних осіб, отримані від батька, однак у Національному інформаційному бюро їй відмовили, заявивши, що таку інформацію можуть передавати лише родичі. Сізьонова також порушила проблеми з обміном цивільних, яких у росії засуджують як військових після сфальсифікованих зізнань, та випадки примусової паспортизації, коли українських громадян незаконно реєструють як російських. «Мій батько передав 11 прізвищ незаконно ув’язнених людей. Я подзвонила в НІБ — мені сказали: “тільки рідні”. Але як бути, якщо родичі — старенькі люди на окупованій території? Кажете, що будь-хто може повідомити — але це не так, я перевірила на собі», — наголосила Марія Сізьонова.

Директор Департаменту моніторингу додержання прав у секторі оборони та прав ветеранів і військовослужбовців полонених та членів їх родин Станіслав Куліш, під час свого виступу наголосив на важливості комплексної роботи щодо захисту прав громадян України, які перебувають у російській неволі — як військових, так і цивільних. За його словами, департамент працює з 2022 року, і з того часу здійснює постійну роботу з пошуку, верифікації інформації та повернення громадян. Незважаючи на складнощі, особливо у комунікації з російською стороною, вдалося підтвердити перебування у колоніях близько 40 осіб. Спікер підкреслив, що громадянство не є вирішальним фактором у визначенні приналежності до української держави, і головним критерієм є саме наявність українського паспорта. «Для України немає значення, в якому громадянстві людина була засуджена. Якщо вона має українське громадянство — ми боремося за кожного нашого громадянина», — зазначив Станіслав Куліш.

Останньою взяла слово Олена Цигіпа, дружина незаконно ув’язненого цивільного громадянина Сергія Цигіпи, звернулася із публічним закликом про підтримку. Її чоловік утримується в колонії №3 міста Скопін Рязанської області, де, за словами Олени, зазнає постійного тиску з боку адміністрації колонії — зокрема його регулярно відправляють до штрафного ізолятора (ШІЗО), іноді за сфабрикованими приводами. Через відсутність стабільного доступу до правового захисту родина змушена самостійно подавати оскарження, що потребує значних фінансових витрат. «Ми розуміємо, що цю систему треба ламати — і ламати саме через оскарження. Але це надзвичайно важко, і я просто виснажена шукати кошти. Якщо хтось знає благодійні фонди чи програми підтримки — будь ласка, поділіться», — звернулася Олена Цигіпа.

‍“Об’єднання родичів політв’язнів Кремля” дякує Книгарні “Сенс” на Хрещатику за надану локацію і допомогу з організацією правозахисного клубу.  

Цей захід став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ) коштом Норвезького агентства з питань розвитку та співробітництва (NORAD). Думки, висловлені в цій аналітичній записці, є думками авторів і не повинні приписуватися Міжнародній комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ), її донорам або державам учасницям.

На фото: частина команди "Об'єднання родичів політв'язнів Кремля"
Фото: ЦГС.