Голова Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігор Котелянець 14 серпня взяв участь у пресконференції «Повільна смерть у неволі». На ній правозахисники презентували список політв’язнів, які потерпають від ненадання медичної допомоги. Об’єднання разом з Кримською правозахисною групою, Кримською солідарністю та Центром прав людини ZMINA брало участь у формуванні цього списку, що включає 21 бранця.

Пан Ігор розповів, що близько 200 громадян України є політичними в’язнями РФ та засуджені на карколомні терміни. В’язням відмовляють у терміновій госпіталізації попри гостру потребу, не надають необхідну медичну допомогу в установах пенітенціарної системи, відмовляють у доступі до ліків, а адміністрації не відповідають на запити у медичному огляді та ігнорують скарги. Це створює непоправну шкоду здоров’ю та загрожує життю. У цьому році відсутність медичного втручання вже забрала життя Констянтина Ширінга і Джеміля Гафарова.

Найрозповсюдженішими проблемами серед майже всіх бранців є хворі зуби, неправильне функціонування травної системи, гіпертонія, порушення зору та біль у суглобах. До них призводить погане харчування, знаходження у сирих та напівосвітлених камерах та психологічне перенапруження.

«Адміністрації колоній штучно створюють для політв’язнів нестепні умови життя. Наприклад, засудженого на 16, 5 років Теймура Абдулаєва систематично запроторюють в одиночну камеру з високою вологістю та антисанітарією. Бранець має серцеву і печінкову недостатність, та вже переніс інсульт через постійне перебування у ШІЗО. У штрафному ВК №2 м. Салават він спить на бетонній підлозі та обмежений у харчуванні», — каже Ігор Котелянець.

Наразі бранці залишися без консульської підтримки України та перебувають у ворожому середовищі наодинці. Особливо від цього страждають літні бранці, такі як Володимир Дудка, Зекір’я Муратов та Олег Приходько, що ризикують так і не вийти на волю через велику кількість хронічних хвороб. Майже глухий та хворий 65-річний Олег Приходько наразі взагалі залишився без адвоката, а означає й без єдиного шансу реалізацію своїх прав.

«Робітники колоній карають політв’язнів за будь-який прояв проукраїнської позиції. Так, в російському СІЗО «Лефортово» Івана Яцкіна залишили на вулиці при -14°C без зимового взуття, що привело до обмороження ніг. Напередодні він носив футболку з українською символікою. Сьогодні в Івана стопи постійно мають фіолетовий відтінок», — наголошує пан Ігор.

Не слід забувати й про психологічне здоров’я, що у багатьох бранців погіршилося після початку Великої війни. Дмитро Штибліков перебуває у повній інформаційній ізоляції. Останній раз родичі бачили його по відеозв'язку у 2018 році, а посилку з ліками він може отримувати тільки раз на пів року. Психологічний тиск на іншого бранця, Володимира Якименка, вже призвів до того, що він самовільно перерізав собі вени у відповідь на погрози фізичного насильства від адміністрації ВК №4 у м. Пугачов. Замість адекватної допомоги, Якименко отримав переведення до СУС.

Дії пенітенціарних закладів РФ репрезентують загальну політику країни-агресорки щодо наших громадян. РФ погано йде на перемовини щодо політв’язнів та вже 4 роки в рамках обмінів між Україною та РФ вони не повертаються додому.

Інша проблема знаходиться вже у середині нашої держави. Микола Шиптур, Андрій Захтей та інші політв’язні, що вийшли на волю, не в змозі отримати гарантовану законом медичну та психологічну допомогу, бо уряд досі не затвердив порядок її надання. Ці види підтримки передбачає Закон «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», що набрав чинності 19 листопада 2022 року. Проблема відсутності механізму надання цієї допомоги, як і ряду інших за цим законом, має бути вирішена терміново.